Як Шустер із Шевченком про політику не поговорив

26 вересня на Першому національному стартував новий політичний проект Савіка Шустера – «Один на один». Першим його гостем став Андрій Шевченко.

«Проект є серією розгорнутих інтерв’ю, впродовж яких ведучий Савік Шустер спілкуватиметься з лідерами та представниками провідних політичних партій України. Завданням кожного інтерв’ю стане отримання максимальної інформації про передвиборні завдання і майбутню політичну діяльність вибраних партій, бачення України майбутнього їхніми лідерами, основні короткострокові і довгострокові завдання таких партій у парламенті. Також учасники програми зможуть обґрунтувати свою позицію щодо найбільш актуальних соціальних і політичних питань розвитку сучасної України», – так проанонсували програму на сайті Першого національного.

Гостями програми будуть «те политики, которые интересны лично мне в этой избирательной кампании», – сказав Савік Шустер, рекламуючи новий проект 21 вересня під час ефіру «Шустер live». І тоді ж він повідомив, що першим гостем стане, звісно, Андрій Шевченко. На слові «звісно» наголосив.

Такий вибір особливого здивування не викликав. Навпаки – заінтригував. Адже Шевченко – це той кандидат у депутати, який породжує багато питань. Людина, яка раптом вирішила йти в політику. Людина, яка раніше, здавалося б, політичним життям України не цікавилася, публічно своєї позиції щодо важливих суспільних питань не висловлювала, громадською активністю не займалася… І тут таке рішення. На фоні цього – питань багато. Досі вони лишалися без відповіді, адже прес-служба партії «Україна – Вперед!» журналістів до екс-футболіста підпускати не поспішала. З моменту заяви Шевченка про прихід у політику ще не з’явилося жодного великого інтерв’ю з ним на цю тему. Тож Шустер мав стати першим, хто б підійняв край цієї завіси. Що з цього вийшло? В принципі нічого.

З невідомих причин у програмі, центральна тема якої, судячи з усього, політика, Шустер більше говорив із Шевченком про футбол. Переважно про футбол. Аби не бути голослівною: тривалість програми – 60 хвилин, із них про політику говорили лише протягом перших 10 і останніх 15 хвилин програми. Решта – про речі, від політики далекі.

Ті питання, які все ж торкалися політики, були переважно беззубими. Або надто загальними. Ще більш загальними виявилися відповіді гостя – нічого нового, тобто такого, чого раніше не було озвучено прес-службою партії «Україна – Вперед!», в ефірі не прозвучало.

Що дізналися глядачі «Один на один» про «передвиборні завдання і майбутню політичну діяльність» Шевченка? Хіба три речі. По-перше, для нього, далі – цитую, «самое главное – это будущее страны». По-друге, його «направление в политике – это помочь нашей стране стать здоровой нацией» (фраза – дослівно – кострубата, але загальний сенс вловити можна). По-третє, він знає, ЯК підняти спорт і фізичну культуру на якісно новий рівень. Все.

Шустер нічого нового, детальнішого і конструктивнішого витягнути з Шевченка не намагався. Принаймні, саме таке складалося враження. Він не ставив уточнювальних запитань. Не вимагав конкретики. Наприклад, міг би попросити Шевченка поділитися планами щодо підняття фізичної культури і спорту, адже той, повторюю, заявив, що точно знає, ЯК це зробити. Розповісти про конкретні механізми цього підняття, про конкретні заходи, яких планується вжити, про конкретні закони, які необхідно ухвалити в першу чергу.

Проте ані цих уточнень, ані жодних інших не було. Тож розмова не виходила за межі повторів загалом банальних і заїжджених тез про необхідність популяризації спорту і здорового способу життя. Конструктиву нуль, а отже й інформаційної цінності – теж.

Не вірю, що Савік Шустер поганий журналіст і тому розмова вийшла такою, якою вийшла – ніякою. І не вірю, що він не знав, про що варто запитати Шевченка. Але вірю в те, що він цього не робив із певних причин.

Ба більше, часом вражала компліментарність питань, які Шустер ставив Шевченку: «Вот есть качества Наталии Королевской – политика, которые вы подмечаете. Которые вам симпатичны?». Після цього питання починається дифірамб Наталії Королевській. Щоправда, він є повторенням уже сказаного у програмі раніше – у першій «десятихвилинці» про політику. Попередній дифірамб прозвучав у відповідь на питання про те, чому Шевченко обрав саме «Україну – Вперед!» і як до його вибору поставилася родина.

Маніпулятивність подібних питань полягає в тому, що гостю підкидається можливість зайвий раз і з дозволу ведучого похвалити себе, свою політичну силу, лідера, програму. Просто похвалити. Це те ж саме, що просто поагітувати – але не сплачуючи коштів за рекламу. Не сплачуючи у державний бюджет, звісно, бо як воно там є реально, на яких умовах гостю створюють «теплу ванну» – глядачу невідомо. Зрозуміло одне: для виборців подібна інформація не є корисною. Вона не допомагає зробити усвідомлений вибір. Адже їм замість дійсності вкотре підсовують гарну рекламну картинку.

Заслуговує на увагу й цей уривок із розмови. З двох причин. По-перше, маніпулятивність постановки питання Шустером (хоча для її відчуття варто ще й чути інтонацію сказаного – 56:06 хвилина програми). Його питання звучить так, що, мовляв, ось у вас такий щирий порив іти в політику, а люди чомусь вам не вірять. По-друге, відповідь Шевченка – невпопад: не вірять – так треба створити середній клас. І, власне, розмова про середній клас так само обмежується лише констатацією прописних істин про його відсутність в Україні.

«Савік Шустер: Люди думают, что Наталия Королевская вам вот так вот просто позвонила и предложила место в своей политической силе.

Андрій Шевченко: К сожалению, это то, что происходит у нас в украинской политике. Те ярлыки, которые развешиваются и любят люди развешивать. Это политические технологии такие.

Савік Шустер: Это ведь такая национальная особенность. Когда искреннее желание, искренне мотивация и даже честно заработанное богатство – вызывают не всегда положительную реакцию.

Андрій Шевченко: Что с этим делать? Надо, прежде всего, сократить вот эту экономическую разницу, которая есть сегодня у нас в стране. Между средним… у нас нет среднего класса. Между бедными и богатыми…».

Загалом здавалося, що виступ Андрія, його відповіді, гарно продумані. Не в плані змістовності і глибини, бо їх не було, а в контексті певного драматизму й сюжету, на які ці відповіді були нанизані, і тих негласних повідомлень, що в них були закладені.

Якщо коротко розглянути цей ланцюжок повідомлень, то отримаємо набір тез, що мають спростувати негативні уявлення відносно приходу Шевченка у політику.

Теза перша: «Андрій Шевченко успішний футболіст, а отже зможе бути й успішним політиком. Він бачить ціль і він її досягає».

Теза друга: «Свого часу Шевченку дали шанс у футболі і він зумів ним скористатися. Тепер йому потрібен шанс у політиці».

Теза третя: «Шевченко ухвалює правильні рішення».

Теза четверта: «Шевченко прийшов у політику заради країни. Він прийшов надовго. Прийшов щиро».

Глядачам нагадують про непересічні успіхи Шевченка у футболі, про те, як він до цього йшов, як повністю віддавався справі і чого врешті досяг. Природно, що це викликає в аудиторії позитивні й достатньо сильні емоції. На фоні цього їй відразу подають наступне повідомлення – новим «футболом» для Шевченка стане політика. Мовляв, він так само горить цією справою, так само готовий їй віддаватися, а отже так само досягне успіхів.

Твердження загалом алогічне, адже те, що людина успішна в одній галузі, не означає, що автоматично вона стане успішною і в іншій. Тим паче, якщо ці галузі настільки віддалені одна від одної, як спорт і політика. Тим паче, якщо раніше людина жодних кроків у напрямку політики не робила. Проте глядачів намагаються переконати у протилежному. Й апелюють при цьому не до логіки й розуму, а до відомих стереотипів сприйняття.

Шустер цьому підігрує або й грає на боці політтехнологів, які, можна припустити, добряче попрацювали з Шевченком перед появою в цьому ефірі. Фактично, Шустер є режисером вистави, сценарій якої написали поза межами його студії. Використовує Шустер при цьому різні прийоми – від уже зазначеної гіпертрофованої уваги до успіхів Шевченка у футболі до відмови ставити тому цілком закономірні й актуальні питання. Приміром, чи вважає Шевченко, що має достатньо знань для законотворчої діяльності? Звідки ці знання в нього взялися і чи взагалі розуміє він специфіку законотворчості? Чи вивчав нинішню законодавчу базу, яка стосується спорту, і чого їй бракує, які недоліки слід усунути? Чи вивчав успішний законодавчий досвід інших країн у сфері підтримки і популяризації спорту?.. Та питань мільйон. Але жодного з них Шустер не озвучує. Натомість не забуває поставити пафосно-популістське запитання: «В политику вы пришли ради страны?». Вгадайте, що відповів Шевченко.

Лєра Лауда

Фото –  3s.tv