Міфологія Партії регіонів

Політтехнології Статті — 24 грудня 2012

Партія влади спромоглася побудувати агітаційну кампанію на переконливих твердженнях, які, однак, переважно не відповідають дійсності, або ж їх неможливо перевірити.

Усі політики й політичні сили, йдучи на вибори, так чи інакше міфологізують себе: перебільшують досягнення й можливості, драматизують загрози й свою спроможність від них захистити, применшують слабкості й ховають недоліки. Але Партія регіонів перевершила в цьому всіх конкурентів: експлуатуючи з року в рік стандартні ідеологеми та кліше, вона в парадоксальний спосіб умудряється плекати міф про себе як прагматичну політсилу, яка на тлі імпотентних «папєрєдніков» принаймні ЩОСЬ та й робить. У цьому матеріалі ми розглянули головні компоненти цієї міфологічної конструкції, яка існує насамперед у медійному полі.

Міф про попередників

Пояснення невдач і відсутності поступу за нової влади катастрофічною спадщиною влади попередньої («руїною») може смішити ліберальну інтелігенцію, однак, очевидно, на учасників фокус-груп ПР цей аргумент подіяв. Тож агітаційна риторика партії влади засновувалась передусім на протиставленні дій минулого уряду (і помаранчевих загалом) та досягнень уряду Миколи Азарова і президента Віктора Януковича. За словами журналіста «Української правди» Сергія Лещенка, на першому етапі виборчої кампанії регіонали намагалися налякати виборців загрозою повернення в минуле, вибудовуючи міф про попередників (у специфічній азаровській інтерпретації – «папєрєдніків»). Чимало зусиль на цьому етапі було скеровано на розвінчання образу «упослідженої Жанни д’Арк» Юлії Тимошенко, аби нейтралізувати один із головних козирів «Батьківщини» – жалість до гнаної лідерки.

Півсотні сторінок брошури «Від стабільності – до добробуту!» вражають потенційного виборця статистичними даними. Її побудовано на протиставленні діяльності попередньої влади (під рубрикою «брехня, хаос і руїна») та досягнень 2010–2012 років, коли при владі були біло-блакитні. Контраст посилено візуально: попередню владу зображено в чорно-білих тонах, а досягнення влади – повноколірно й семантично позитивно. Критика уряду Тимошенко доповнюється гучними цифрами: «5-те місце у світі за рівнем еміграції», «95-те місце серед 122 країн за якістю питної води» тощо. Натомість у рубриці досягнень влади цифр для порівняння за цими критеріями не наведено.

До переліку успіхів влади, зокрема, зараховано зростання тривалості життя: за Януковича й Азарова українці стали жити на рік довше. Ще одним досягненням стало входження України до переліку 25 країн із найвищою якістю освіти. Якщо ж поцікавитися джерелом цієї інформації, з’ясуємо, що дослідження «U21 Рейтинг національних систем вищої освіти» проводилось у 48 країнах… у 2005–2009 роках, сиріч за «попередників»! Однак у брошурі про це не йдеться, натомість зазначений період її автори називають часом «корупції у вишах та підриву престижу українського диплому».

Іще одне твердження, яке мало б насмішити експертів: «Наводиться лад у системі державних закупівель». Після історії з закупівлею славнозвісних «вишок Бойка» за 400 мільйонів доларів за ціни у виробника 220 мільйонів, державна компанія «Чорноморнафтогаз» продовжує закуповувати устаткування за ціною, яка у 44 рази перевищує ціну виробника. Й це далеко не єдиний і навіть не найгучніший із тендерних скандалів останніх двох років.

«Руїну подолано – стабільності досягнуто», – констатувала реклама ПР, згодом проанонсувавши рух від стабільності до добробуту. Журналіст і телеменеджер Олексій Мустафін, який під час парламентської кампанії консультував Партію регіонів із питань взаємодії зі ЗМІ, пояснює: у 2005–2010 роках українці найбільше потерпали від хаосу, конфліктів і нестабільності. Тож, успішно використавши тему стабільності на президентських виборах 2010-го, команда Віктора Януковича вирішила ризикнути та знов апелювати до цієї цінності, попри те, що за ситуацію в країні тепер відповідальна вона сама.

«Не маючи жодних здобутків, регіонали хотіли зберегти своєрідний спокій і показати себе як респектабельних, надійних фахівців, які хочуть забезпечити стабільність, – каже головний редактор незалежного культурологічного часопису «Ї» політолог Тарас Возняк. – Оскільки більшість електорату партії – люди похилого віку, вони взагалі бояться всього й цінують спокій, який дозволяє прожити ще бодай тиждень або місяць».

Міф про Євро-2012

Право на проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року Україна виборола ще за «попередників», а готуватися до цієї події не поспішала ні попередня, ні теперішня влада. Тож навіть за кілька тижнів до старту не було стовідсоткової гарантії, що чемпіонат відбудеться в Україні. Попри це, успішне проведення Євро-2012 стало одним із ключових елементів агітаційної кампанії біло-блакитних. Партія влади сміливо приписала собі всі звитяги організації та проведення чемпіонату, будівництва стадіонів, доріг та аеропортів, а також запуску швидкісних поїздів (які тоді ще не щодня ламалися). Про те, що Україна заробила на чемпіонаті в кілька разів менше, ніж витратила, в рекламі «Чемпіонати минають – досягнення залишаються», звісно, не йшлося. Та й узагалі, наголос робився переважно не на вимірювані результати футбольного дійства, а на позитивні емоції й на те, що Україна «відкрилася світові».

На думку Сергія Лещенка, «успішне» Євро-2012 – це яскравий зразок передвиборної міфології. Адже з тих шести мільйонів виборців, які віддали свій голос за Партію регіонів, безпосередніми свідками футбольних матчів єврочемпіонату були, можливо, кількадесят тисяч, заробили на туристах іще менше, решта ж задовільнялися переглядом телетрансляцій. А ось Олексій Мустафін уважає, що ПР лише скористалася позитивними настроями виборців: «Соціологічні опитування свідчать, що Євро залишило добрі враження. Спроба опозиції розповісти, як усе було зроблено погано, не вдалася, бо загальне тло було позитивним». Щоправда, за його словами, кампанія з популяризації позитивних наслідків Євро-2012 та ухвалення закону про засади державної мовної політики, збігшись у часі, нейтралізували одне одного, хоч і працювали на Партію регіонів: «Чемпіонат – це гра на загал, позитив на заході й на сході. Закон про мову був спрямований виключно на виборців ПР і викликав негативну реакцію тих, хто її не підтримує».

Міф про мову

Мовне питання традиційно є одним із наріжних каменів кожної виборчої кампанії Партії регіонів. За словами журналіста Мустафи Найєма, якщо порівняти дати створення пакету агітаційних документів «Тематические направления избирательной кампании 2012», які центральний штаб ПР розсилав у регіони, та час ухвалення Закону «Про засади державної мовної політики» (Колесниченка – Ківалова), виявиться, що проект було закладено в інформаційну стратегію біло-блакитних задовго до другого читання.

Справді, особливо активно тема захисту російської мови експлуатувалася на сході й півдні. В цих регіонах можна було бачити білборди, з яких ПР обіцяла надати російській мові державного статусу. В телевізійному рекламному ролику тему розкрили за допомогою дітей: стурбована мама побивалася через двомовність хлопчика, яка, на її думку, завадить дитині стати освіченою. На всеукраїнському рівні така реклама спричинила би шквал обурення (як, у принципі, й сталося, коли ролик опинився в інтернеті), однак його завбачливо транслювали переважно в Криму. Де, як наголошує голова комітету з моніторингу свободи преси Володимир Притула, «немає жодного україномовного дошкільного закладу – і це при тому, що в автономії живе понад двісті тисяч україномовних кримчан, 10% від усього населення».

Втім, боротьба за російську мову відігравала радше роль очікуваного інформаційного фону, аніж дієвого інструменту агітації. Адже значення мовного питання навіть для мешканців «вотчини» ПР сильно перебільшене. Іще до ухвалення мовного закону було оприлюднено результати соціологічного опитування Центру імені Разумкова, згідно з якими статус російської мови опинився на 31-му місці в переліку актуальних для українців проблем. На думку Тараса Возняка, закон Колесниченка – Ківалова в дійсності не зможе реально вплинути на стан ані російської, ані української, адже «порядок уживання мов у різних сферах та установах уже усталився, й цей баланс не так просто зрушити».

Міфи зовнішньополітичні

Міфологічною, на думку пана Возняка, є й претензія Партії регіонів на право бути репрезентантом «русского мира», російської мови та московського православ’я, а також ексклюзивну спроможність налагодити добросусідські стосунки з Росією. «Як виявилось, відносини з Російською Федерацією не покращились, а погіршились, – коментує політолог. – І в співпраці з “русским миром” поступу не помітно. Українська православна церква Московського Патріархату за три роки не об’єдналась із Російською церквою й залишилась автономною. Цей міф дезавуйовано».

Водночас заяви про те, що Партія регіонів зможе знайти прагматичний підхід до європейської інтеграції, на що не спромоглися «попередники», також виявилися безпідставними. «Насправді підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом відсунулось у недосяжне майбутнє, – каже Тарас Возняк. – Утрачено двокрилля української зовнішньої політики, яке успішно вдавалось підтримувати Леонідові Кучмі, маневруючи між Росією та Заходом. Нинішня влада зруйнувала відносини з Росією, Європою й США, тож це не двокрилля, а безкрилля».

Втім, слід констатувати, що Партія регіонів як жодна інша політична сила вміє грати на регіональних особливостях українців, знаходячи різні, подекуди протилежні за змістом аргументи для мешканців, наприклад, Донбасу, Криму, Закарпаття й Полісся. Одним можна пообіцяти Митний союз і подвійне громадянство з Росією, іншим – вільний перетин кордону Євросоюзу. А окремішність і слабкий обмін інформацією між регіонами допомагає біло-блакитним, говорячи різним аудиторіям геть різні речі, уникнути звинувачень у непослідовності.

Міфи історичні

Плекання спадщини радянської доби, наголошування на перемозі СРСР над нацизмом на противагу шельмуванню «нацистських поплічників» ОУН-УПА, а разом із ними й інших борців за українську незалежність аж до Петлюри й Мазепи – звичні атрибути передвиборної активності Партії регіонів. Коментуючи використання Партією регіонів популярних на сході та півдні України історичних міфів, Олексій Мустафін зазначає: «Політик – це передусім репрезентант. Якщо він хоче репрезентувати свого виборця, то повинен відображати його міфи та стереотипи». Водночас журналіст наголошує, що набір стереотипів у мешканців сходу й заходу багато в чому подібний: у суспільстві завжди був і є запит на «лідера-батька» й на «попередників», на яких можна звалити всі невдачі.

Хоча церкву на виборах, що минули, залучали до агітації вже значно менш активно, аніж під час попередніх кампаній (на думку Олексія Мустафіна, це просто неефективно), конфесійна тема залишається одним із важливих політичних маркерів. «Канонічна територія» УПЦ МП виходить за межі зони традиційної підтримки Партії регіонів, і цього разу біло-блакитні користувалися позитивним образом Церкви для завоювання прихильності нового електорату. Зокрема, на Уманщині кандидат-регіонал Антон Яценко був зображений на білбордах поруч із чудотворною іконою та місцевим єпископом Московського патріархату. Хоча здебільшого співпрацю кандидатів і штабів із духовенством блокувала сама Церква, яка вирішила дистанціюватися від виборів.

Технологи-міфотворці

Малозначущий курйоз із щасливою американською родиною, зображеною на білбордах Партії регіонах, можна вважати такою собі іронією долі: на регіоналів продовжує працювати команда американських політтехнологів під проводом Пола Манафорта. Поки американці консультують Януковича і його команду щодо зовнішньої політики, росіянин Ігор Шувалов та директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наук України Юрій Левенець дбають про представлення партії в українському інформаційному просторі. Зокрема, під керівництвом останніх підконтрольний Партії регіонів медійний ресурс став аж надто схожим на російські державні ЗМІ. На думку Тараса Возняка, неукраїнське походження стратегів кампанії Партії регіонів зумовлює неефективність її агітації: «Американська чи російська ментальність не лягає повністю на нашу, тому ця реклама не торкає виборця. Якщо говорити про візуальний аспект, то біло-синя колористика людей не заводить. Агітація ПР була казарменого типу, висловлюючись російською – “унылая”».

Згідно з даними всеукраїнського опитування, проведеного Інститутом соціальної та політичної психології НАПН спільно з Асоціацією політичних психологів України 28 вересня – 7 жовтня, чутливими до впливу політичної реклами виявилися 34% виборців Партії регіонів. Вони визнали, що саме реклама вплинула на їхній вибір. Натомість у 35% респондентів реклама ПР викликала роздратування.

Заступник головного редактора газети «Дзеркало тижня. Україна» Сергій Рахманін уважає, що дієвість реклами – не головне: «Це величезний бізнес – гроші, які заробляють посередники, ЗМІ й самі політичні партії, які відмивають кошти на рекламних бюджетах. Ця реклама вже не є ефективною, а нової ще не вигадали. За таких умов для Партії регіонів був важливий лише факт присутності. Хоч як би ця політична сила себе рекламувала, результат виборів був би такий самий». Натомість Олексій Мустафін стверджує, що політреклама ПР була найбільш ефективною в порівнянні з іншими учасниками виборів 2012 року. «Це показують результати внутрішньої соціології партії, – каже він. – Завдання цієї реклами було не переконати виборців, а донести меседж. І з цим кампанія впоралась».

Лише офіційно задекларована сума витрат Партії регіонів на виборчу кампанію – 218 мільйонів гривень. Із них 157 мільйонів пішли на медійну, ще 33 мільйони – на зовнішню рекламу. Це третина сукупних витрат усіх політичних сил на цих виборах. Проте за оцінкою SA Political Communications, сукупні (легальні плюс тіньові) витрати партії влади на кампанію становили у двадцять разів більше – 500 мільйонів доларів, або понад чотири мільярди гривень. Такі великі гроші, що роблять переконливим навіть найменш обґрунтований міф.

Богдан Ворон, Богдан Головко

Фото - deti06.net

Print Friendly

По темі

Поділитись

About Author

lera.lauda