Президентські теледебати напіввоєнного періоду

Моніторинг — 30 травня 2014

 

Україна вже вчетверте обирає президентом політика, який ухилився від теледебатів зі своїм головним опонентом.

Україна порівняно з Європою й Америкою все ж дивна держава. Вже вчетверте вона обирає президентом політика, який ухилився від теледебатів зі своїм головним опонентом. Спершу Леонід Кравчук елегантно зігнорував двобій із В’ячеславом Чорноволом. Потім Леонід Кучма, переобираючись на найвищу державу посаду, зневажив Петра Симоненка. Далі був Віктор Янукович, який у своєму другому поході за президентською булавою не схотів проводити публічні дебати з Юлією Тимошенко. Й ось знову те саме – Петро Порошенко відмовився від очної теледискусії з тією ж Тимошенко, що не завадило йому перемогти на виборах у першому турі.

При цьому Порошенко в останній день виборчої кампанії припустився, м’яко кажучи, помилки, яка в іншій країні, найшвидше, унеможливила б його перемогу. 23 травня Савік Шустер запросив Порошенка взяти участь у дебатах із Тимошенко в прямому ефірі Першого національного в програмі «Шустер live». Порошенко вустами свого штабу відмовився: мовляв, у мене на цей час заплановано важливі зустрічі, в тому числі із західними політиками та послами, я не можу змінити свій розклад. А потім з’явився в програмі прямого ефіру «Свобода слова» на ICTV, який відбувався фактично одночасно із «Шустер live». Мовляв, я не пішов на дебати з Тимошенко, щоб не сваритися і не грати на руку ворогам України…

Логіка, звісно, дивовижна – хіба публічні теледебати обов’язково мають звестися до ледь не кухонної сварки? Але вона якщо і вплинула негативно на певне число виборців, то на дуже невелике. Тим більше, що Юлія Тимошенко й сама перед тим не раз демонструвала своєрідне ставлення до фактів і не менш химерну логіку, постійно стверджуючи, що якби в неї була реальна влада в руках, то можна було б уникнути багатьох лих, передусім анексії Криму Росією та розгулу терористичної «п’ятої колони» на Донбасі. Але на кого були розраховані такі заяви? Хіба переважна більшість телеглядачів-виборців не знала, що при владі сьогодні перебувають передусім чільні діячі та висуванці очолюваної Юлією Тимошенко партії «Батьківщина» – Яценюк, Турчинов, Аваков та інші? Хіба не було в інтернеті й на деяких каналах телебачення повідомлень про те, що Порошенко, мовляв, запропонував Тимошенко крісло прем’єра (тобто оту саму «реальну владу») в обмін на зняття своєї кандидатури з виборчих перегонів, але вона відмовилася? І хай у кулуарах ходили чутки, що нібито Тимошенко не підтримує дії своїх соратників на чолі держави, широкого розголосу ця інформація не мала.

Отож, видається, дослідним шляхом було з’ясовано, що в Україні теледебати, тобто участь і перемога в них, не відіграють такої ролі, як у розвинених демократіях, і це вже певна традиція. Якщо дебати і впливають на результат виборів, то додають їхнім лідерам буквально кілька відсотків голосів (і так само забирають кілька відсотків у того, хто програє другий тур). Наразі ці кілька відсотків не були вирішальними – і в результаті Тимошенко додала їх у свою скарбничку, дещо поліпшивши свій результат порівняно зі свіжими передвиборчими даними соціологів, але не більше…

Варто згадати, як формувалася ця традиція. Почалося все з перших виборів глави держави у 1991 році. Теледебати тоді наприкінці листопада на УТ-1 відбулися, вельми наївно і не надто професійно побудовані, з них мені запам’яталася тільки сцена з Леопольдом Табурянським, який відповідав на запитання російською, а потім перейшов на українську – мовляв, я хочу, щоби всі пересвідчилися, що я вільно володію українською мовою. Ведучий одразу почав його зацитькувати – та ми вам віримо, віримо! – на що нардеп і кандидат у президенти Табурянський відповів: справа не в тому, що ви у щось вірите, а в тому, що виборець має право точно знати це.

Але, як уже було сказано, Кравчука на цих дебатах не було, і він переміг на виборах уже в першому турі. Не дивно: державне телебачення детально відстежувало кожну його поїздку, кожен публічний виступ, так що на екрані він «світився» більше, ніж усі інші кандидати, разом узяті…

Дострокові вибори 1994 року. Теледебати перед другим туром, на які приходять обидва кандидати – і Леонід Кравчук, і Леонід Кучма. Кравчук упевнений у своїй перемозі, й тому виглядає дещо зверхнім, «забронзовілим». А от Кучма грає роль енергійного «справжнього мужика» – й одержує свої кілька вирішальних додаткових відсотків, забравши їх у Леоніда Макаровича.

1999 рік. Доба «розвиненого кучмізму» з усіма відповідними наслідками. Для проведення теледебатів на «Плюсах» гроші надає Фонд «Відродження», у студії збирається більшість кандидатів на президентську посаду, програму веде В’ячеслав Піховшек, Кучми, ясна річ, немає. Кандидати розважливо дискутують між собою, аж тут ввімкнення прямого ефіру з якогось заводу на Дніпропетровщині, де зараз, мовляв, перебуває Леонід Данилович. Якийсь персонаж у новенькій робітничій спецівці вихоплює мікрофон у журналіста і шпарить: «Нечего тут болтать, дайте президенту работать!». Цей вочевидь постановочний трюк викликає дружний регіт у студії і не менш дружний регіт глядачів перед телеекранами. Відтак теледебати – нагадаю, вже оплачені Фондом «Відродження»! – більше не з’являються в ефірі, мотивація – раптово захворів Піховшек, а це його авторська програма, тому передвиборчі теледебати скасовано. Втім, навряд чи вони істотно змінили б розклад виборчих уподобань – у другий тур, після розпаду «канівської четвірки», усе одно найкращі шанси для виходу мав Петро Симоненко, який так само прогнозовано цей другий тур програвав. Проте теледебати в прямому ефірі могли захитати – на перспективу – основи кучмізму, тому їх і скасували.

2004 рік. «Перша спроба» другого туру президентських виборів. В ефірі – «теледебати» без самих дебатів; ведучий ставить перед Віктором Ющенком та Віктором Януковичем заздалегідь заготовлені запитання, ті почергово відповідають. Після закінчення таких «теледебатів» – не менш пікантний «круглий стіл» так само у прямому ефірі, на якому в один голос «експерти» – від Тараса Чорновола до Наталії Вітренко – переконують телеглядачів, що беззаперечно виграв Янукович. І тільки «друга спроба» другого туру супроводжується чимось таким, що справді нагадує теледебати – з більш-менш змістовною дискусією, з регламентом, з імпровізацією, де Янукович вочевидь програє і, мабуть, втрачає якісь пару відсотків голосів (навряд чи ці виборці підтримають Ющенка – вони просто не прийдуть на виборчі дільниці). Все відбувається на Першому національному телеканалі.

Нарешті, 2010 рік. Янукович відмовляється від дебатів – і перемагає. Щоправда, не одержавши навіть половини голосів тих, хто прийшов на виборчі дільниці.

Отак, якщо коротко і під неминуче суб’єктивним ракурсом зору (бо ж хтось може оцінити ті чи ті дебати інакше, скажімо, що Кравчук 1994 року показав себе як патріот, а Кучма – як промосковський космополіт…). Але так чи інакше в минулі роки існували об’єктивні обставини, які заважали провести повноцінні теледебати між кандидатами в президенти, а то й прямо унеможливлювали їх (як-от у добу «розвиненого кучмізму»). Йдеться не лише про відсутність повноцінної демократії, а й про відсутність належного досвіду в телебачення (як-от у 1991 році). Здавалося, якщо будуть умови та досвід, а на додачу всі кандидати в президенти запевнятимуть, що віддані демократії, то й жодних проблем із теледебатами не буде. З’ясувалося, що не все так просто. За готовності та достатньої професійності телебачення, не лише державного й приватного, а тепер іще й громадського, телебачення, яке тепер має у своєму розпорядженні ще й інтернет, за інтересу суспільства до всього, що відбувається, самі політики, і передусім частина кандидатів на президентську посаду, виявилися неготовими до виборів «по-дорослому». Тобто з публічними дебатами, може, й неодноразовими, коли йдеться про головних претендентів на посаду глави держави. За американським зразком: один день дебатів – внутрішня політика, ще один – зовнішня…

Звісно, комусь із кандидатів, і не тільки Порошенкові, може не подобатися передвиборча дискусія на приватному каналі у форматі ток-шоу. Але про формати можна домовлятися – і врешті-решт домовитися, бо приватні канали й приватні програми зацікавлені в рейтингу, який немалою мірою залежить від прізвищ учасників дискусії. А водночас не все ідеально на державному телебаченні: хоча, з одного боку, жеребкування, яке визначає, хто з ким із кандидатів дискутуватиме в прямому ефірі, – річ справедлива, якщо таких кандидатів багато; з іншого боку, дебати в форматі «один із лідерів перегонів і його опоненти – політичні мурахи» на Першому національному – це навряд чи те, чим доцільно обмежитись. Імовірно, що варто було би передбачити й дебати між лідерами перегонів, але як це зробити? Як визначити саме тих, хто є головними претендентами на вихід у другий тур, коли на цих виборах, за даними соціологів, був одноосібний лідер – й одразу декілька претендентів (якщо зважати на останні рейтинги) на вихід у другий тур?

До речі, у 2010 році чимось схожа ситуація виникла в Польщі, і знайти таке її розв’язання, яке б улаштувало всіх, не вдалося. Так, Броніслав Коморовський відмовився від дебатів на каналі TVP і прийняв запрошення на теледебати на TVN, тому що ці телеканали запропонували різні формати їх проведення. Перший із них хотів провести дебати всіх кандидатів, що представляли конкретні політичні партії, а другий – дати можливість глядачам побачити дебати двох найрейтинговіших кандидатів. Коморовський обрав друге. А от його головний суперник Ярослав Качинський виступав на підтримку саме TVP, знайшовши достатньо вагомий аргумент: «У формулі теледебатів, які хоче організувати громадське телебачення, є певна демократична логіка».

Інакше кажучи, є над чим думати. І є над чим працювати громадянському суспільству й авторитетним публічним інтелектуалам, щоб наступного разу просто-таки змусити лідерів президентських перегонів обов’язково взяти участь у серйозних і ґрунтовних теледебатах один з одним. А Петрові Порошенку, попри його беззаперечний електоральний успіх, слід зважати на погану прикмету – адже Янукович також відмовився від теледебатів із Тимошенко, і чим він закінчив…

Сергій Грабовський

фото - 1tv.com.ua

Print Friendly

Поділитись

About Author

lera.lauda

  • Макс

    Супер) Спасибо)