Хроніки халтурного піару

Моніторинг — 08 жовтня 2014

Якщо у «Фактах» (ICTV), «Событиях» (канал «Україна») та «Подробностях» («Інтер») з’являється з однаковісіньким синхроном Дмитро Фірташ — вгадайте з трьох разів, що це? Огляд телепрограм за 29 вересня — 5 жовтня 2014 року

Країна знов у виборах, і немає на те ради. А позаяк у нас, як і в сусідній «великій державі», найважливішим із мистецтв є телебачення, кандидати в депутати зі шкури пнуться, аби якомога частіше нагадувати виборцеві про своє існування. Проте ця перевірена зброя кандидатів і депутатів подеколи обертається проти них.

Приміром, понеділок, 29 вересня, став ганебним стовпом для Валерія Хорошковського. Він, аби нагадати про себе, з’явився не де-небудь, а в самій «Свободі слова» з Андрієм Куликовим на каналі ICTV. Чудова монакська засмага не врятувала кандидата в депутати від зливи недоброзичливих запитань учасників. Генерал армії так і не зміг пояснити, за що йому присвоїли це звання в мирний час, туманно пославшись на існування якихось таємниць. Слова ж про тривале відрядження (майже два роки) за кордон через напрочуд складні сімейні обставини, через які він вимушено не жив на батьківщині, пролунали вже як відвертий цинізм. Якщо серед телеглядачів був хоч хтось, хто збирається віддавати свій безцінний голос екс-главі СБУ, цей гіпотетичний виборець, вочевидь, почав подумки прикидати, скільки грошей із сімейного бюджету можна витратити на новенький «люстраційний» контейнер для сміття.

Пан Хорошковський, утім, незважаючи на відсутність теплого прийому в «Свободі слова», так полюбив канал Віктора Пінчука, що з’явився тут і під завісу тижня, вже в «Фактах тижня» з Оксаною Соколовою. Сприйнявши, вочевидь, усі претензії журналістів та експертів «Свободи слова» до себе як божу росу. Підіграла йому в цьому святому переконанні й ведуча «Фактів тижня» Оксана Соколова, яка з величезної поваги до гостя, який начисто забув державну мову в страхітливих поневіряннях на чужині, перейшла на російську. Обоє мотивували, втім, цей перехід тим, що хочуть, аби їх почули в східних регіонах України.

Хоча, враховуючи, де саме перебував Валерій Хорошковський майже два роки (а це, згідно з даними журналу «Форбс», на який посилалися в судовому позові до ЦВК Мустафа Найєм та Сергій Лещенко проти реєстрації Хорошковського кандидатом у депутати, - Велика Британія та Монако), з ним треба було розмовляти або англійською, або ж французькою. Все одно те, що говорив Валерій Хорошковський, - це такий собі білий шум, і мова тут не має жодного значення.

«Потішив» кандидат хіба що своєю вимушеною відданістю незабутній риториці партії «Сильна Україна» Сергія Тігіпка, яка чомусь знову постала з пекла після зникнення Партії регіонів, куди цілком добровільно була влилася, про необхідність реформ.

У притомного глядача не може не виникнути стійке переконання, що канали холдингу Віктора Пінчука уклали таємну угоду про непоборення чи підтримку кандидатів та політичних сил, яких намагаються проштовхнути до Верховної Ради VIII скликання сам Віктор Пінчук, Рінат Ахметов та Дмитро Фірташ, з відповідними телевізійними каналами «Україна» та «Інтер».

Бо як інакше пояснити появу 1 жовтня геть необов’язкового сюжету про участь відпущеного під гігантську заставу австрійським правосуддям Дмитра Фірташа в так само пересічному форумі «Україна в Європі: мир і розвиток» з туманною метою, що відбувся у Відні (мабуть, суто випадково) за участі українських (у тому числі й Віталія Кличка) та іноземних експертів, у«Фактах» (ICTV), «Событиях» (канал «Україна») та «Подробностях» («Інтер»).

З однаковісіньким синхроном того ж таки Дмитра Фірташа. Інших учасників цієї «дискусії у Відні», як охрестили захід редактори, проігнорували. Так само, як і забули пояснити, задля чого вона взагалі збиралася. Хіба що всоте закликати Україну до мирного врегулювання «конфлікту» на сході?

Передвиборчими пристрастями можна пояснити й дуже вже своєчасний вихід нового проектуICTV «Депутат під прикриттям». Прем’єра цього реаліті відбулася 1 жовтня, і заявили її як унікальний проект власного виробництва. Всі, хто стежить за українським телебаченням бодай кілька років, одразу ж упізнали формат «Без мандата», який у відносно недалекому минулому йшов на каналі «1+1». Проте ексклюзивність «Депутатові під прикриттям», на думку його авторів, забезпечила шляхетна мета: навести містки між заходом та сходом і довести, що Україна - єдина і соборна. Для цього герой реаліті, народний депутат, який погодився взяти участь у благородній справі єднання сходу й заходу, на три дні мусить відмовитися від депутатського мандата, телефону, грошей і документів, спробувавши вжитися в роль вимушеного переселенця. Добових у добровольця - 50 гривень.

Першою жертвою став народний депутат із промовистим прізвищем Апостол на ім’я Михайло. За три доби депутат під прикриттям встиг переконатися - аби знайти роботу чи житло, переселенцеві зі сходу треба або ж виграти в лотерею мільйон, або ж животіти в літньому пансіонаті без жодної надії на якісь перспективи. Так само йому не вдалося налагодити діалог єднання з агресивними мешканцями сходу, які, сидячи на лавочках у харківському пансіонаті «Ромашка», звинувачують українську армію та Нацгвардію в бомбардуванні покинутих ними міст.

Під час своїх добровільно-вимушених пересувань Харковом народний обранець «суто випадково» зустрічається з дівчинкою Дашею, переселенкою з Луганська, мама якої ледве вижила під час обстрілу свого будинку, втративши око; харківським євромайданівцем Володимиром, якого після акції 13 квітня добивала в метро чугуївська лікарка; волонтеркою-оптимісткою з Луганська пані Тетяною та іншими персонажами зі сходу, які категорично не бажають працювати на себе, вважаючи, що всі блага життя їм мусить дати держава.

Після всього, на четвертий день, уже перевдягнувшись у звичний діловий костюм і викликавши помічника з машиною, наш герой цілком очікувано вживається в роль доброго фея чи Діда Мороза, обдаровуючи своїх нових знайомих усіма доступними грошовитому депутатові благами. Приміром, дає гроші на операцію з протезування ока Дашиній мамі, даруючи дівчині мольберт із фарбами (вона - майбутній художник). Або ж везе цілу фуру гуманітарки в пансіонат, де мешкав три дні, не забувши про будматеріали для утеплення будинків на зиму. Чи (й це апофеоз доброчинності!), домовившись про операцію для Володимира з Харкова з помічником американського сенатора по скайпу, пропонує останньому… балотуватися в народні депутати.

І ця неймовірна пропозиція малознайомій людині розставляє всі крапки над «і»: перед нами не що інше, як банальна передвиборча агітація. А всі злигодні долі, через які довелося пройти панові Михайлу Апостолу, - не більш ніж плата за майбутнє місце в парламенті. До того ж, треба бути сліпоглухонімим капітаном далекого плавання, щоб не помітити знімальної групи з трьома камерами й професійними мікрофонами, які супроводжували героя впродовж усіх його пригод. Відтак одразу ж виникає «прозріння», що всі «випадкові зустрічі» з його майбутніми протеже не такі вже й випадкові.

Одне слово, красива легенда про те, як депутат поневіряється задля єдності сходу й заходу України, терпить крах, щойно уявляєш собі Штірліца з парашутом за спиною на Александер-плац у Берліні. «Еще никогда Штирлиц не был так близок к провалу». Тобто «Депутат під прикриттям» насправді більше скидається на Штірліца зі старого анекдоту.

Не знаю, чи допоможе участь у цьому проекті пройти до Верховної Ради наступного скликання його героям, але авторам «Депутата під прикриттям» все-таки вдалося пройти між крапельок правди та піару. Показавши, з одного боку, гостре соціальне реаліті-шоу про проблеми переселенців з зони АТО, а з іншого - «ненав’язливо» натякнувши, як і хто в Україні може їх розв’язати буквально кількома телефонними дзвінками.

Ще один канал холдингу Віктора Пінчука, СТБ, не перестає тішити рубрикою «Спеціальний репортаж» у щоденних випусках «Вікон». «Донецька правда. По той бік війни», показана ввечері 3 жовтня, з передвиборчого тренду вибивається. Втім, це, напевно, заслуга медіавласника - розподілити сфери впливу по різних кошиках, тобто каналах холдингу StarLightMedia, віддавши передвиборчу тематику «Фактам» та «Свободі слова» на ICTV. Натомість «Вікна» на СТБ, витіснивши «Неймовірну правду про зірок» на Новий канал, де вона відродилася у вигляді «Шоуманії», поповнивши букет розважальних проектів для молоді, отримали нагоду більш оперативно й масштабно висвітлювати життя країни під час реальної війни.

«Донецька правда. По той бік» - це така собі 15-хвилинна нарізка з різних джерел про донецькі реалії після режиму «припинення вогню». Найцінніший епізод, як на мене, тут - уривки з інтерв’ю українському телебаченню самопроголошеного «прем’єр-міністра» так званої ДНР Олександра Захарченка. Зауважу, що «Вікна» ще до початку повномасштабних бойових дій на сході полюбляли надавати слово «другій стороні», тоді ще просто мітингарям із «георгіївськими» стрічками, які нібито захищали тих, хто зайняв Донецьку обладміністрацію. І це сприймалося як очевидне порушення всіх стандартів.

Інтерв’ю з Захарченком - трохи інша пісня, хоча я особисто й проти того, щоб таким, як він, давали ефір на загальнонаціональному каналі. Проте воно цікаве все-таки тим, що показує цього персонажа в не надто привабливому світлі. Два білі (срібні?) хрестики на «георгіївських» стрічках - деталь промовиста аж до того, що викликає асоціацію з «іконостасом» на грудях міністра оборони Валерія Гелетея під час параду до Дня Незалежності. Хоча й зрозуміло, що нагороди пана міністра оборони України, яких у нього на порядок більше, ніж у самозванця з «ДНР», цілком легітимні - ну, не сам же він їх собі клепав і чіпляв до парадного мундира. Тоді як хрестики на грудях колишнього дрібного донецького бізнесмена - очевидна самодіяльність задля більшого авторитету серед «братви». Підозрюю, що розмова саме з Захарченком, одним із тих, хто підписав Мінські угоди про припинення вогню, - не більше ніж спроба Віктора Пінчука легалізувати одну зі сторін переговорів, де Україну представляв тесть власника каналу Леонід Кучма. Але менше з тим.

Адже головний «крик душі» Олександра Захарченка для українського телеглядача (саме так він каже) - це, виявляється, готовність убивати всіх українців у всіх містах України, крім його рідної Авдіївки. Ну, й Донецька, де в нього столиця. А в усьому іншому він білий і пухнастий, бо хоче зробити рідний край квітучим. Приміром, щоб тут «уголь добывался и был мир». Риторика аж надто подібна до нещодавніх відеозвернень Ріната Ахметова, щоб це можна було розцінювати як збіг.

Авторів цього репортажу у «Вікнах» не названо, можливо, з міркувань безпеки. Вуличні кадри взято з відеоекскурсії донецького студента Михайла, який знімав її для своїх друзів. Також сюди вмонтовано вже оприлюднені російським «Первым каналом» скандальні кадри, як його кореспондент веде репортаж із житлового будинку, звідки бойовик обстрілює, за твердженням журналіста в «броніку», аеропорт.

Загальне враження журналістів від Донецька часів «припинення вогню» - місто живе своїм життям. На місці навіть вуличні музики, які заграють вам хоч американський блюз, хоч «Червону руту».

Мирні трамваї з мирними пасажирами, мирні черги до банку, аби сплатити компослуги, мирні пенсіонери, які стоять у тій-таки черзі на оформлення пенсійних карток, хоча не знають, хто ті пенсії платитиме… Навіть славнозвісна «Донбас-арена» на місці. Щоправда, м’яч біля неї вже не крутиться.

Це настільки сюрреалістична картинка, що подеколи питаєш себе - і за це гинуть наші «кіборги» в Донецькому аеропорту? Навіщо це все? Відповідь на риторичне запитання дає закадровий голос, який коментує все побачене: «І так віриться, що тут усе буде, як раніше».

Ключове слово, безумовно, тут оце «раніше», і що воно означає, не є аж такою таємницею для всіх, хто в темі «голосу Донбасу».

Щиро кажучи, авторка гадала: 3 жовтня до Савіка Шустера прийде його давній друг Нестор Шуфрич. Бо де ж іще та й кому, як не жорстоко «люстрованому» в Одесі можна було б розіграти праведний гнів щодо незаконних методів боротьби з неугодними владі кандидатами в депутати?

Але Нестор Іванович віддав того вечора перевагу не менш давньому другові Євгенію Кисельову, засівши в студії «Чорного дзеркала» з промовистою ватно-марлевою пов’язкою на правому оці, яке найбільше постраждало в нерівному бою з невідомими в масках (гіпотетично - «Правим сектором». - Авт.) 30 вересня.

Оскільки метою ток-шоу «Чорне дзеркало» на «Інтері» не є встановлення істини в палких суперечках, а навпаки, завдання ведучих - нацькувати гостей одне на одного, отримавши дикий рейвах, потерпілий депутат, він же кандидат у депутати, не зміг добитися в присутніх ані співчуття до свого фізичного каліцтва, ані бодай мінімальної уваги до своїх гнівних філіпік на адресу влади. Яка, в особі голови Одеської обладміністрації Ігоря Палиці (читай - Коломойського), не вдарила палець об палець, щоб убезпечити майстра боротьби панкратіон від озвірілого натовпу бандерівців та «правосєків».

Йому намагалися пригадати все, наскільки це взагалі можливо в умовах суцільної базарної сварки, якою власне «Чорне дзеркало» й було від початку. Народний депутат і кандидат у депутати (куди ж нині без цього?) від «Свободи» Олександр Мирний підступив до одноокого Шуфрича з дуже хижим і геть не мирним виразом обличчя, кидаючи останньому звинувачення в усіх трагедіях Майдану.

І взагалі, як стверджував пан Мирний (присутні зустріли ці слова схвальним гулом), саме Нестор Іванович далекого 2004 року, під час виборів у місті Мукачеве вперше застосував для залякуваньвиборців молодиків спортивної статури. Тих, кого нині називають тітушками.

Отож, якщо шановний кандидат-депутат Шуфрич розраховував на те, що його поява в образі жертви нового «режиму» (добре, хоч не хунти) в прямому ефірі одного з найбільших телеканалів додасть «Опозиційному блокові», де він значиться під номером сім, чи на мажоритарному на Одещині, незліченну кількість голосів у виборчих бюлетенях, він, здається, дуже глибоко помилився.

Несторові Шуфричу можна порадити хіба що одне: визначитися, зрештою, жертвою якого саме режиму він хоче здаватися, Януковича (як він досі себе позиціонував одразу після втечі «Легітімича») чи Порошенка-Турчинова. Бо сидіння на двох стільцях відомо чим закінчується.

Тим часом «Правий сектор» в особі його прес-секретаря й кандидата в депутати Борислава Берези теж не дрімає, щосили піарячись на тому ж таки «Інтері». Щоправда, так само, як уже згаданий вище ворог, не надто успішно.

5 жовтня в «Подробностях недели» Борислав Береза опонував у прямому ефірі такому собі Тимурові, беркутівцю, який захищав честь і гідність зниклого з-під домашнього арешту командира роти цього спецзагону Дмитра Садовника, звинувачуваного в розстрілі 39 майданівців.

Усе, що говорив Борислав Береза на адресу низькорослого беркутывця в камуфляжі, формально нібито було правильним. І пафос прес-секретаря ПС наче й був виправданим, бо коли говориш про смерть товаришів на Майдані, емоцій не приховаєш.

Але поволі, під час цього діалогу, за сміливість узяти участь у якому ведучий Дмитро Анопченко повсякчас дякував спецпризначенцю Тимурові, визрівали підозри в тому, що все це - звичайна постановочна сцена. Учасники якої сумлінно читають тексти з телесуфлера.

Та й даний конкретний беркутівець Тимур за своїми фізично-антропологічними даними ніяк не тягнув на спецпризначенця, куди все-таки (принаймні, в уяві пересічних глядачів) добирають кремезних здорованів. А деякі його репліки, приміром, чому родинам загиблих під час Майдану правоохоронців держава не виплатила грошових компенсацій, поставили хрест на всіх зусиллях ведучого зобразити реальну дискусію там, де її бути не могло. Бо ті, хто стежить за розвитком подій, чудово й давно знають: компенсації держава Україна виплатила всім родинам загиблих. З обох сторін.

Що підтвердили й учасники телемосту «Студія - Майдан Незалежності», висловивши свій гнів з приводу рівня цієї «дискусії» в студії «Подробностей недели». Одна з учасниць телемосту на Майдані, підсумовуючи свої враження від цього видовища, так і сказала: «Це була зрежисована постановка». Автором цього «дійства» мама героя Небесної сотні назвала Адміністрацію Президента.

Здається, тут вона помилилася, і автори постановки сидять не на Печерських пагорбах, а в редакції «Подробностей недели». Але це не суть важливо. Важливо те, що батьки наших героїв Небесної сотні - переважно люди ще досить молоді й активні.

Вони наскрізь бачать будь-яку фальш і ніколи не голосуватимуть за постановочних кандидатів. Навіть якщо ці персонажі зголошуються брати участь у таких шоу з найкращими намірами. Хай навіть це будуть кандидати від «Правого сектора».

Фото - economics.lb.ua

Print Friendly

Поділитись

About Author

lera.lauda