Четвертий раунд парламентських дебатів: думки з глядацької зали

Статті — 19 жовтня 2014

Ведучі «витягують» ефір, а експерти почуваються в ролі статистів. Свою оцінку формату «Національних дебатів», роботі ведучих і відповідям політиків дають глядачі та співорганізатори телепроекту в опитуванні «Телекритики»

Катерина Толокольнікова, Світлана Жиляєва

16 жовтня на Першому національному відбувся заключний на цьому тижні, четвертий за ліком випуск «Національних дебатів», покликаних допомогти громадянам визначитися, за кого віддати голос на цьогорічних парламентських виборах. У студії зустрілися кандидати від партій «Свобода», «Сильна Україна», «Сила людей» і «Нова політика». 100 людей у глядацькій залі та двоє іронічних, досвідчених ведучих не давали політикам розслабитися — дискусії точилися як в ефірі, так і в перервах — зокрема, і на майданчику проекту «Кампус 3.0».

Ми запитали в присутніх у глядацькій залі людей про те, чи подобається їм формат телешоу, ведучі й відповіді політиків, а також чи мають шанс дебати вплинути на вибір українців 26 жовтня. Серед респондентів «Телекритики» — як глядачі, так і співорганізатори програми.


Віктор Шлінчак, керівник інформагентства «Главком»:

— В принципі, мені формат подобається — динамічно, живо, здається, що глядачам цікаво. Ведучі — геніальні!Я поки, щоправда, не розумію, для чого тут запрошені експерти — ми поки виступаємо в ролі статистів (сміється). Не дають можливості оголосити запитання, які ми готували до ефіру.

Хвилини учасникам, на мою думку, має вистачати на 100%. Якщо, звісно, їм є що сказати. Як людина, знайома з виборчими технологіями, знаю — глядач дивиться той чи інший коментар не більше 30 секунд. Загрозу вбачаю в тому, що дебати можуть перетворитися на такий собі «междусобойчик» — учасники стануть домовлялися між собою про відведення кожному тої чи іншої ролі. Не дарма сьогодні ведучі вже підмічали, що учасники грають у піддавки. Такі маніпулятивні речі мають місце.

Однак важливо, щоби в нас дебати стали традицією — це атрибут виборчої кампанії. Чим більше їх буде — тим краще. Тоді людям буде легше зробити вибір. Порадувало також, що сьогодні прийшли не перші номери партій — люди можуть побачити, хто стоїть за «першою вивіскою».

Сьогодні є на кого подивитися і зробити висновки. Вчора уривок бачив по телевізору — дебати були дещо «веселіші». Але вся та іронія й суперечки були нераціональними, а так не хочеться, щоб дебати перетворювалися на фарс. Учасники мають відчувати відповідальність за свої слова.

Думаю, Мирослава Гонгадзе в цьому проекті може поділитися досвідом того, як у США відбуваються національні дебати. Згідно з даними соціологів, там саме дебати є однією з кінцевих відправних точок, завдяки якій люди визначають, за кого голосуватимуть. Тому кандидати ретельно готуються. Я сам це відчув, коли у 2003 році їздив на праймеріз команди Джона Керрі («Праймеріз» — попередні вибори — тип голосування, в котрому обирається один кандидат від партії. — ТК). У них навіть внутрішньопартійні дебати брали велику аудиторію і ставали видовищним дійством. Для нас це тоді взагалі було новинкою — адже за вивіскою демократії, яку ми просуваємо з 1991 року, насправді ми її ніколи не мали, нас дивували такі речі.

На жаль чи на щастя, медіа продовжують відігравати одну з визначальних ролей у виборчій кампанії. Третина бюджетів, які партії виділяють на вибори — йде на ЗМІ. Досі в першу чергу від телевізора залежить вибір людей. Можливо, не так явно, як 10 років тому, бо суспільство налаштовано більш критично. Тепер засилля реклами партії може, навпаки, викликати негативне ставлення виборців, бо витрачено так багато коштів.

 

Ілона Овчар, маркетолог:

— Не за всіма дебатами я стежила — робота не дала можливості. Але я була присутня на ефірі 15 жовтня і з радістю прийшла на останній ефір тижня. Зауважень стосовно організації проекту в мене немає, ведучі працюють на високому рівні, питання підібрані бездоганно. Що ж стосується кандидатів, їм слід бути трохи серйозніше, коли вони представляють свої партії. Все-таки, політика — це не цирк. Хотілося б, щоби люди, які хочуть представляти країну в парламенті, ставилися до дебатів більш відповідально, а на всі запитання відповідали чітко, конкретно й без води. Якщо ж аналізувати дебати 15 жовтня, можна сказати, що двоє з кандидатів-учасників фактично не дали чітких відповідей на жодне з питань.

Це не вада формату, оскільки саме завданням дебатів — показати, яка політична сила гідна уваги. А коли її представник не знає, що відповісти, і вважає, що найкращим рішенням буде ввімкнути дурника, прорекламувати партію або сказати сто років як очевидні речі, — це означає, що він із тих, хто продовжує наслідувати тенденції, започатковані риторикою попередньої влади.

Валентина Болкісева, вчитель у школі:

— З кожним ефіром дебати стають все більш динамічними. Це пов’язане чи то з випадковістю жеребкування, чи то з уроками, які кандидати винесли, проаналізувавши минулі ефіри. Дивитися перший випуск було майже неможливо — складалося враження, що деякі кандидати не читали програми власної партії. Модератори, натомість, непогано ознайомлені і з пунктами програм, і з політичним минулим представників партій. На деякі заяви про необхідність реформ реагують миттєво: мовляв, чому ж тоді стопорили їх, коли були при владі?

Те, що на екранах не маячать лідери партій, а з’являються нові обличчя із передвиборчих списків, дозволяє більше дізнатися про партії зсередини. Перед кожним ефіром варто було надавати глядачеві коротку інформаційну довідку як про них, так і про попередні політичні орієнтації членів партій-учасників загалом, особливо про їхню службу в державних структурах. Головне завдання дебатів — допомогти громадянам визначитися зі своїм вибором, на мою думку, не досягається через кандидатів. Їм надані всі необхідні умови, учасники могли б добре розкритися перед своїми виборцями, але вони не користуються цією можливістю.

Я б не назвала ведучих цілковито неупередженими — всіма своїми діями вони демонструють, що представляють інтереси електорату. В них немає «авторитетів» серед учасників, хоча інколи вони ставляться до певних учасників більш лояльно. Правильно це чи ні? Не знаю. Але можу сказати, що дует ведучих — якісно нова формація. Вони інтелігентні, невипадкові люди, які справді проявляють небайдужість до майбутнього України.

Ольга Гресько, викладач Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка:

— На ці дебати, як і на президентські, ми активно запрошуємо студентів різних вишів. Найбільш активно відгукнулися студенти КНУ імені Шевченка та Києво-Могилянської академії. Добре, що і в студентів з інших міст є можливість поставити відеозапитання. Найкраще, що ніхто нікого не змушує — студенти залюбки приходять на дебати, дехто — щодня.

Зараз відчувається: молодь хоче змін, саме їм жити в цій країні. Вони мають право жити в щасливій, вільній країні, і вони вимагатимуть такого життя від політиків — тому вони ставлять запитання. Хтось із цих політиків почав кар’єру ще в радянський час, пройшов перехідний період і тепер намагається бути в політиці… Так от, я думаю, що оці молоді люди в залі — це найчесніший суспільний контроль. Як політик ти маєш або їм відповідати, або йти з політики.

Професійним політик має чітко та зрозуміло відповідати на питання протягом хвилини. Партії, на мою думку, в такому форматі розкриваються, але не до кінця. Останнім часом з’явилося дуже багато нових партій, про які люди не знають нічого, і дебати можуть їх відкрити, назва політичної сили асоціюватиметься з конкретними людьми. Я думаю, після перегляду дебатів у глядача може змінитися думка, за кого голосувати.

Від сьогоднішнього ефіру відчуваю розчарування. Технічно все зроблено професійно, ведучі хороші — Зураб уже з досвідом президентських дебатів, Мирослава — відкрита і розкута, що спонукає й інших бути відкритішими: як учасників, так і голоси з зали. Це роззброює політиків, які такими серйозними сюди прийшли — а тепер мусять говорити прості речі людською мовою, а не штампами. Мені подобається, що ведучі відійшли від офіційного формату, що на відміну від президентських, аудиторія має право реагувати — плескати чи тупотіти ногами. Але політики непослідовні в своїх діях і висловлюваннях, що не може не засмучувати. Ці ж люди на подібні запитання кілька років тому давали зовсім інші відповіді. Я вважаю, що це злочин.

Ілля Куса, студент Інституту міжнародних відносин КНУ імені Шевченка:

— Я вперше на такому заході. І бачу, що дебати — це цікаво. Питання жорсткі, радує, що представники мають тільки одну хвилину, тож повинні говорити по суті. Добре, що аудиторії дають слово, але з іншого боку, зі зрозумілих причин, не всі можуть висловитися — бракує часу. Національні теледебати потрібні будь-якій країні, парламентські, зокрема, може, навіть більшою мірою. Вони — це форум між партіями. Дебати є одним із атрибутів демократії. В демократичній країні всі партії мають бути відомі людям, кожна з них повинна мати можливість розповісти про себе. Це крок уперед для нашого медіапростору. Наприклад, скажу про сьогоднішній ефір: я нічого не знав про партію «Сила людей», а тепер можу почути їхнього представника, зробити якісь висновки. Це чудовий майданчик для молодих партій, щоб заявити про свою позицію і спробувати подискутувати з досвідченими політичними силами. Ведучі мені теж сподобалися. Моя особиста думка після цього ефіру навряд чи зміниться, я вже визначився, за кого голосувати.

 

Ніна Коробко, студентка Інституту журналістики КНУ імені Шевченка, асистентка ведучих:

— Я була присутня на всіх ефірах теледебатів, з понеділка по четвер. Помітила, що глядачі, які дивляться дебати, діляться на дві категорії: ті, хто вже зробив свій вибір на користь певної політичної сили і має лише бажання простежити, як її представник відстоюватиме інтереси партії на дебатах. Такі люди навряд чи змінять свій вибір. Інші дивляться ефіри, оскільки вагаються, за кого б віддати голос. Я, скоріш за все, вже визначилася, за кого буду голосувати, і дебати цікаві мені з професійної точки зору. Я одержую насолоду, спостерігаючи за роботою Мирослави Гонгадзе та Зураба Аласанії — в них є чітке розуміння того, що хоче почути глядач. Вони не дають представникам партії нести абстрактну нісенітницю, вимагають від кандидатів говорити про конкретні політичні кроки, розроблені законопроекти або те, що вони встигли зробити за час перебування у Верховній Раді за її попереднього складу.

Уточнювальні запитання, на мою думку, — один із безумовних плюсів формату. Під час перших ефірів глядачі й ведучі ще були змушені слухати не варту уваги демагогію через те, що в представника партії є право безперешкодно говорити протягом хвилини. А вже по закінченні цього часу виявлялося, що нічого істотного сказано не було. Нині ведучі вже наловчилися відстежувати подібні моменти і переривають кандидатів, щоби нагадати їм поставлене питання. На мою думку, було б доцільно заглушувати звук мікрофона кандидата по закінченні відведених на відповідь 60 секунд, замість того, щоби ведучі вмовляли їх припинити говорити.

Взагалі-то, існує стереотип, що дебати — це нудно, що політики вже не скажуть нічого нового та цікавого. Гадаю, варто було провести більш розгорнуту рекламну компанію, щоби зацікавити молодь дивитися випуски. В нас уже інтеграція в соцмережі: сторінки у Facebook, Instagram, ми ведемо текстові трансляції y Twitter. Все це робиться якісно, але за браком часу на промоцію залишилося непомітним для великої кількості людей.

 

Тарас Петрів, президент фундації «Суспільність» — партнера Національних дебатів:

— Для нас дуже важливо було реалізувати цей проект. На жаль, ми не досягли того, чого прагнули найбільше — щоби участь у дебатах брали саме лідери партій. У передвиборчих штабах це пояснили тим, що вони наперед запланували свої графіки. Ми розуміємо, що передвиборча кампанія відбувається в стислі строки. Але в майбутньому я вважаю за доцільне наполягати на участі саме перших номерів у списках, щоб розвивати рівень нашої політичної культури.

Нас критикують, що на дебатах — дуже великий спектр партій. Але якщо ми говоримо про майбутнє суспільне телебачення, яке виросте на базі Першого національного, то ми маємо показувати українцям всі сили, про деякі з яких глядач не чув. Хоча, може, цікавішим з точки зору телебачення була б дискусія 4-5 основних партій. Перші соціологічні дослідження показали, що майже 40% не визначилися з вибором. Ми зрозуміли, що не маємо права вирішити за глядача. Тому на дебатах присутні всі партії, окрім КПУ, в них була якась дивна відмовка.

Ми з Campus 3.0 запустили свій експертний клуб, під час якого учасники дебатів відповідають на уточнювальні запитання, які просто не змогли увійти в ефір через чітко встановлений регламент часу. Відео з майданчика «Кампусу» можна переглянути на нашому сайті в прямій трансляції: коли в ефірі Першого реклама, у нас продовжуються дискусії. Таким чином виникає свого роду синтез телевізійного і онлайн-середовища.

Аудиторія в студії — студенти з провідних вишів: журналісти, економісти, політологи, культурологи. Мені здається, це теж дуже добра історія, бо ми бачимо основні запити молодої аудиторії. Маємо експертів, які можуть поставити якісні запитання. Ми могли посадити в студії багато журналістів, але, якщо потрібно, вони працюють в прес-центрі.

Готуючись до наступного ефіру, ми щодня дискутуємо з приводу формату, що треба додати чи змінити, тож щоразу ефір стає динамічнішим. Я вважаю, що ведучі «витягують» ефір. Часто вони, як би це дивно не звучало, працюють замість партійних лідерів. Вони їх хотіли би навчити, спрямувати, як правильно працювати з аудиторією. Мушу з великою прикрістю зауважити, що більшість спікерів, які беруть участь у нашому партійному житті, на жаль, не готові до комунікації з Україною. Багато хто з політиків вважає, що можна говорити про що хочеш, аби говорити. Такі меседж-бокси нікому не потрібні — телевізор у сто разів підсилює відчуття неправди. На жаль, наші політики не шукають нових шляхів комунікації. Передвиборчі штаби живуть страшним явищем, яке зараз є в медійній галузі — повальною джинсою. Ведучі постійно кажуть кандидатам: «Стоп, це агітація». З цим важко боротися, бо в кандидатів просто дуже низький рівень політичної культури. Сподіваюся, в парламент пройдуть молоді депутати, більш освічені в цьому плані.

Я тут не в якості звичайного глядача, однак за ці чотири раунди дебатів мав декілька відкриттів. Я почув, що в деяких партій є потужні ідеї. Не скажу, що готовий віддати за них свій голос, але я розумію, що в подальшій законодавчій чи виконавчій роботі вони будуть готові реалізовувати те, про що вони говорили на «Національних дебатах».

«Вибори та ЗМІ»

Print Friendly

Поділитись

About Author

lera.lauda

  • Alexey Kravchenko

    Да…оригинально кпу вытеснили со всех каналов и эфиров.Я не
    знаю, чем думают люди, которые идут на выборы. Как по мне, там вообще
    не за кого голосовать. Одни проолигархические партии. Все те же люди, что и при
    Януковиче страной рулили. И никто про реальные изменения не говорит. Все
    предлагают реформы, люстрации и т п. А как простым людям выживать, тут речь не
    идет.