Слідами виборів — 2: мажоритарний абсурд у дзеркалі реклами

Статті — 28 листопада 2014

«Продав роллс-ройс — купив рекламний час на телебаченні», — так переспівували слоган іншого кандидата; у виборах він переміг, але чи завдяки телерекламі?… Мажоритарна система виборів навіть не провокує на брех… скажімо обережніше: перебільшену агітацію, вона на ній заснована

Частину 1 читайте тут.

Ще один результат минулих виборів, що став винятково наочним, — абсурдність мажоритарної системи за наших умов. Точніше, навіть уже постабсурдний стан. Абсурд був на попередніх виборах — 2012 року.

Тоді, два роки тому, від агітації за мажоритарних кандидатів не було куди подітися. Вона була всюди — у вигляді білбордів, лайтбоксів, транспарантів, листівок, папірців, наклеєних на будь-яку поверхню в абсолютно неможливих для сприйняття кількостях, і газеток та брошурок, підкидуваних до поштових скриньок і мало не під двері, в таких самих кількостях. Тоді, два роки тому, перед очима блимало від усюдисущих різнокольорових агітаційних наметів.

Тоді, два роки тому, бувало дуже весело. Пам’ятаю листівку, де кандидат обіцяв щось дуже приємне й радісне «похилим людям». Пам’ятаю, як невеликий загін юнаків та дівчат, одягнених у футболки з ім’ям кандидата, браво маршував вулицями, тримаючи прапорці з тим-таки прізвищем кандидата й вигукуючи віршик із цим-таки прізвищем. І так вони маршували-маршували, аж поки їм не підказали: вони — на території іншого округу, й до їхнього роботодавця тут нікому й діла немає.

Пригадується агітаційний намет «Батьківщини»: жіночка, що чергувала в ньому, від мене першого почула, що «Батьківщина» та Блок Юлії Тимошенко — це загалом одне й те саме. Пригадується ще один намет тієї ж сили, де чергові агітатори гаряче запевняли: їхня політична сила — обома руками за президента Віктора Януковича. Пригадуються намети КПУ, в яких агітаторами служили здебільшого юнаки підкреслено неформального вигляду — за радянських часів у такому вигляді й із такими зачісками вони пройшли б вулицею рівно до першого міліціонера.

Тоді, два роки тому, я навіть розважався, чіпляючись до агітаторів у наметах із різними дурнувато-провокаційними запитаннями. Ловилися на них усі! Зокрема, полюбляв розчаровано спитати: «А де ж ваша гречка? Навіщо ж тоді я за вашого кандидата голосуватиму?» Знаєте, всі — всі! — вибачалися, а то й починали пояснювати: «На жаль, гречка вже скінчилася, приходьте наступного разу — коли ви прийдете? Ми для вас залишимо». Лише в одному наметі УДАРу агітатор обурився: «Ми гречкою не агітуємо, в нас ідеї!»

А ручечок, зошитиків, блокнотиків — скільки їх надавали тоді в агітаційних наметах!

Саме тоді, здається, народилася традиція писати імена кандидатів фарбою на асфальті, увічнювати їхні імена на парканах, лавочках, стовпах — акуратненько, за трафаретами. Саме тоді Київ масово збагатився дитячими майданчиками — знаю один двір, де його збудували просто поруч із таким самим, що вже був, а для вивільнення місця спиляли дерева.

Тоді пенсіонери в чергах жваво обговорювали, який кандидат скільки дверей у під’їздах пофарбував: мовляв, іншої користі від них ніякої, то хай хоч двері фарбують. А білборди й транспаранти рясніли зізнаннями кандидатів у любові до Києва — так, що й не розібрати було: це вибори до Верховної Ради, а чи до міськради.

Ні, весело тоді було. Тепер — зовсім не так. Тепер усе було набагато скромніше. Незрівнянно скромніше. Нині, принаймні в Києві, агітаційний супровід мажоритарної половини виборчої кампанії засвідчив: країна й суспільство змінилися. Менше було наметів — і не порівняти з попередніми виборами. Менше було друкованої агітпродукції на користь мажоритарних кандидатів. На тлі партійної продукції вона якщо й не губилася повністю, то становила такий собі доважок до неї. Агітатор фаворита виборів в окрузі, в якому я живу, — точніше, політсили, до якої він належить, — по кілька тижнів роздавав один і той самий випуск його персонально-мажоритарної агітаційної газети. Не рясніли наклейками та агітками стіни, паркани, поштові скриньки та телефонні будки. Чималий список кандидатів у «мажоритарному» бюлетені просто шокував: протягом усієї кампанії ці двадцять із гаком осіб ніяк не давали про себе знати, тож їхні імена я зустрів уперше й, мабуть, востаннє.

Можна сміливо стверджувати, що на значній території, зокрема й у столиці, мажоритарна агітація довела свою абсолютну нікчемність: виборці голосували або за відомих осіб, або за представників уподобаних партій, або за ту саму гречку. Тож докори на адресу Ксенії Ляпіної, що їх доводилося читати в аналітичних публікаціях, — мовляв, вона злегковажила, геть не вела агітації, а тому й програла — навряд чи мають під собою ґрунт: якби не кандидатка-клон на прізвище Лапіна, Ксенія Ляпіна перемогла б у виборах навіть за цих умов.

Натомість ноу-хау цієї виборчої кампанії була масована телевізійна реклама деяких мажоритарних кандидатів на загальнонаціональних каналах, зокрема й на провідних. Навіть не можу пригадати, чи траплялося щось подібне раніше: якщо вести мову про обсяги, то вже точно ні. Лідером — принаймні тут, у Києві — поза сумнівом, був такий собі Пилипишин, самовисуванець. Масована телереклама, що зображувала його мало не святим, що зійшов із небес, як відомо, не допомогла. А можливо, й зіграла на шкоду — адже про те, що телереклама є надто вже дорогим задоволенням, знають усі. «Продав роллс-ройс — купив рекламний час на телебаченні», — так переспівували слоган іншого кандидата; вибори він виграв, але чи завдяки телерекламі?

І — агітаційні газети. Кандидат — представник солідної демократичної політичної сили. Газета невелика — чотири шпальти А3. На всю першу шпальту — фотографія кандидата на повний зріст. Початок великого інтерв’ю з переходом на всю третю шпальту. Автора не зазначено — прикметна деталь, чи не так? Трохи біографії, трохи загальних міркувань про ситуацію в країні. Друга шпальта — фотографія кандидата з дружиною, сином та дочкою й розмова про дружну й узагалі взірцеву сім’ю. Четверта шпальта — про те, як опікується кандидат сімейною бібліотекою, про відкритий за його сприяння районний центр сімейної медицини, про підтримку ним благодійного фонду. А ще — інтерв’ю зі шкільною вчителькою кандидата.

Що ж до конкретної програми? Її, пункти, розкидані по всіх шпальтах, зовсім не важко процитувати: «Внесу на розгляд парламенту нову редакцію Закону України “Про столицю України — місто Київ”. Створення моделі реального самоврядування, що забезпечить формування ефективних представницьких органів самоорганізації населення. Забезпечення фінансової та бюджетної самостійності, що дасть змогу ефективно розв’язувати проблеми громадян на місцях. Впровадження спрощеної системи місцевих опитувань (референдумів) щодо питань містобудування, що дозволить самостійно й остаточно приймати рішення про внутрішньоквартальну забудову». Отут перервімося. Що таке спрощена система місцевих референдумів, якщо нині не існує ніякої? «Спрощена» — це без дотримання зайвих формальностей, за кримсько-донбаським досвідом? А чому референдуми стосуватимуться лише внутрішньоквартальної забудови, а не геть усієї? Красиві словеса, аби їх було якнайбільше?

Ходімо далі: «Законодавче регламентування форм і способів звітності міської влади перед киянами, що дасть змогу прозоро і чесно контролювати використання грошей громади. Ініціювати внесення до Верховної Ради законопроекту “Про муніципальну міліцію”, що нарешті дасть можливість навести лад з паркуванням в невстановлених місцях та нелегальною торгівлею. Забезпечу контроль дарницькою громадою за виконанням угоди з урядом Японії про фінансування повної реконструкції Бортницької станції аерації. Ініціюватиму розробку перспективного плану створення “Київ — сіті” на території Дарницького району (перенесення частини адміністративних та бізнес-установ з правого берега у наш район), що дасть змогу створити нові робочі місця, сприятиме інфраструктурному розвиткові району та покращить транспортне сполучення в усьому місті».

Оце й уся конкретика. Та й вона — не надто конкретна. «Регламентування форм і способів звітності міської влади» — то якими саме мають бути ті форми та способи, а раптом якісь надто вже нетривіальні? Невідомо. Яким чином наявність муніципальної міліції вирішить проблеми, які не по зубах міліції звичайній? Тобто, може й вирішить, але надто вже багато логічних ланцюжків пропущено. А ще, виходить, пан кандидат запропонував громаді контролювати уряд Японії — фінансує чи не фінансує?

Головне ж в іншому. Оці програмні пункти — то в найкращому разі одна тридцята частина газети. Решта — всіляка белетристика. От воно, співвідношення пріоритетів у мажоритарній агітації. Співвідношення того, що по справі, й усілякого саморекламного бла-бла-бла, інформаційного мотлоху. І це ж іще один із найчесніших і найзмістовніших взірців!

Газета іншого кандидата, що був головним конкурентом попереднього, має вже вісім шпальт А3. Її перша шпальта вражає гламурною фотографією кандидата з цеглиною в одній руці та кельмою в іншій на тлі безкрайого пшеничного поля. Глибокий філософський зміст цього витвору мистецтва відшукуйте самі, в мене не виходить — хіба що сильно заблукав той кандидат зі своєю цеглиною. От заголовки: «Знаю проблеми людей і відчуваю дихання округу»; «Як дарничани хоровод водили» (під мудрим, звісно ж, керуванням); «… (Кандидат) привітав освітян»; «На Сонячному активісти зібрали півтони (саме так. — Б.Б.) сміття»; «Ветерани довіряють… (кандидатові)»; «Українська гармонія повертається», — ні, це не про стосунки держави з суспільством, а про фестиваль гармоністів, знову ж таки, під мудрим керуванням. Звернення: «Дорогі дарничани!»

«Зроблено!» — о, це вже по справі. Отже, зроблено, загалом 76 пунктів: «Ремонт асфальтобетонного покриття, ремонт під’їзду, очищено покрівлю козирка, виготовлено пандус… заміна поштових скриньок, встановлено паркан… Надано будівельні матеріали, виготовлено ворота… Відремонтовано під’їзд, покрівлі, надано матеріали… Висаджено 12 туй, 3 ялівця, 2 ялинки…» — ну, й так далі на півтори шпальти дрібним кеглем. З картою, де аж в очах блимає від кружечків «добрих справ». Фотографії: «Звітуємо перед виборцями», «Ремонтуємо під’їзди», «Влаштовуємо екскурсії Україною», «Чистимо дарницькі озера», «Підтримуємо молодіжний спорт», «Облаштовуємо спортивні майданчики», «Відкриваємо зони для вигулу тварин».

І — «Конкретні справи в цифрах»: «Направлено звернень і запитів — 77», «З озера Жандарка (мабуть, усе ж таки, Жандармка? — Б.Б.) вивезено, тон (тут і далі саме так. — Б.Б.) сміття — 958», «Пофарбовано поверхонь, квадратних метрів — 26000», «Укладено асфальту, тон — 75 (узагалі-то, я вважав, що в асфальтоукладенні головний показник — площа заасфальтованої території. — Б.Б.)», «Встановлено спортивних та дитячих майданчиків — 11», «Подаровано букварів школярам — 1026 (узагалі-то, хизуватися тим, що подарував, якось не надто етично. — Б.Б.)», «Відремонтовано під’їздів — 95», «Встановлено парканів, метрів — 1020», «Відкрито зон для вигулу тварин — 2», «Відремонтовано покрівель, метрів квадратних — 1500», «Відвідали екскурсії Україною, людей — 3149», «Висаджено дерев — 96», «Організовано заходів та свят — 31». Оцей останній пункт просто-таки заінтригував: «заходи» — це що? Даруйте за довге цитування, але інакше адекватного уявлення не отримати.

Ну, то й як після того не обрати такого гідного кандидата з таким політичним — ще раз повторюю: політичним — багажем? Так, нечесно буде не відзначити: були в газеті й зобов’язання. От вони, процитовані повністю: «Активно відстоювати інтереси мешканців Дарниці у Верховній раді. 2. Голосувати виключно особисто. 3. Щоквартально проводити звітні зустрічі. 4. Завжди перебувати на зв’язку із громадянами». Малувато? Вистачить: підіть-но спочатку розберіться, що таке «інтереси мешканців Дарниці» — аж такі, що відрізняються від інтересів усіх українців, й інтереси, які треба відстоювати аж у Верховній Раді.

А політичні обіцянки? Будьмо чесними до кінця: були й вони: «Дарниця — приклад майбутнього. Потужна армія. Дієвий контроль за владою. Ефективна економіка. Кардинальна зміна податкової системи. Розвиток місцевого самоврядування. Медицина». Аж чверть сторінки займали вони, крупним-крупним кеглем. От як виглядала, наприклад, «медицина»: «Зміна системи фінансування — кошти на медичне обслуговування отримують мешканці, а не установи». Не брешу: це — повний текст про медицину. Всі решта — такі самі загальники, що їх можна настрочити за десять хвилин.

Ці два приклади були типовими. Винятково типовими. Агітація свідчить, мов на суді: мажоритарна система виборів за наших умов підмінює сутність виборів, підмінює їхню мету, підмінює критерії змагання між кандидатами. Але не лише в тім її шкідливість. От як перевірити правдивість (або неправдивість) того, чим вихваляються кандидати? Хто й як може це робити? «Я спросил у ясеня», чи справді посадив його саме цей кандидат? Мажоритарна система виборів навіть не провокує на брех… скажімо обережніше: перебільшену агітацію, вона на ній заснована.

І от перед виборами обіцяв він улаштувати спортивний майданчик за певною адресою. А планом розвитку міста на цьому місці передбачено щось зовсім інше. І як тоді бути? Існує лише три виходи. Перший: зробити вигляд, що нічого не обіцяв. Другий: домовитися з міською радою по-дружньому — можливо, компенсувавши її чиновникам моральні збитки грошима. І третій: користуючись депутатським мандатом і зв’язками на самій горі, натиснути й змусити міську владу. Один із цих трьох виходів означає корупцію, інший руйнує місцеве самоврядування як політичну категорію, створюючи замість неї жорстку субординаційну вертикаль органів представницької влади за радянським взірцем. От вона — ціна мажоритарки та її агітаційної складової.

… І ще одна відмінність від попередніх виборів. 2012 року у ЗМІ раптом з’явився кострубатий вислів «на окрузі» — замість «в окрузі». Прийшов він до нас із Донецька — відомо, що шахтарські середовища продукують свій діалект, і стосується він далеко не лише суто професійної лексики. Чимало чого в Донбасі кажуть не так, як скрізь: скажімо, у відповідь на запитання: «Какая это марка трамвая?» вам не варто намагатися визначити його тип і виробника — вас питають усього лише про номер маршруту. Отак сталося й із «на окрузі».

Протягом цієї виборчої кампанії вираз «на окрузі» став у ЗМІ домінувати абсолютно. Донбаський діалект переміг.

Борис Бахтєєв, для «Вибори та ЗМІ»

фото - caricatura.ru

Print Friendly

Поділитись

About Author

lera.lauda