Острівці в океані брехні

Статті — 29 липня 2012

«Лідер Компартії у разі перемоги на парламентських виборах обіцяє за три роки повернути всі вклади в Ощадбанку СРСР. Механізми та джерела виплат КПУ оприлюднила у своїй антикризовій передвиборній програмі» - ось таку «чудову» новину країні транслює 21 липня Перший національний телеканал. Звісно ж, без жодних експертних оцінок такої заяви і без запитання: «Чому комуністи, котрі перебувають при владі, не ініціюють такого тепер?» Взагалі, в ефірі державного телеканалу багато «хороших новин»: Микола Азаров обіцяє, що європейська фінансова криза Україні не загрожує; діти шахтарів отримують пільги під час вступу до вузів; соціальні стандарти зростають не щоднини, а щогодини. Все настільки радісно, наскільки далеко від реалій та журналістських стандартів. А тим часом інформаційна сфера, де відображена реальна країна, скорочується, як шагренева шкіра. 

Напередодні парламентських виборів владі практично вдалося зачистити інформаційний простір, у якому живе більшість громадян. У цьому просторі, що більш ніж на 70% складається з телевізійного ефіру, кількість суспільно-політичних тем знизилася до небаченого раніше рівня. Лише декілька цифр: у червні кількість політичних тем, висвітлених телеканалами, впала до безпрецедентних 16%, тобто політику згадували в одному з семи новинних повідомлень (дані контент-аналізу Академії української преси). І якщо раніше ми говорили про тренд «таблоїзації» ЗМІ, який характерний не тільки для України, то «пожовтіння» центральних українських телеканалів вочевидь випереджає всі світові тенденції.

Чим живе українське телебачення? У ньому вся країна масово шукає наречених, обмінюється дружинами, спостерігає за «зірками», готує й худне у прямому ефірі. При цьому країна телевізійна не живе реальним життям своїх громадян, не згадує про проблеми, з якими вони мають справу щогодини та щохвилини.

Понад те, про ці проблеми перестали говорити навіть у новинах. Зростання цін, безробіття, монополізація економіки, погана екологія та медицина, соціальні й політичні протести, у тому числі й голодівка десятків громадян на знак протесту проти дій влади, проблеми зі свободою слова та зборів - усе це теми, які телеканали замовчують (моніторинг «Телекритики»).

Немає в ефірі й різних точок зору, не кажучи вже про конструктивні пропозиції, як ці проблеми вирішувати. Позиція влади представлена більш ніж у 69% випадків, тоді як опозиції - у 23%, прямої мови від лідерів опозиції ще менше - 16%, тоді як незаперечні лідери за кількістю коментарів подій - президент Янукович і прем’єр Азаров.

І річ тут точно не в здатності лідерів синхронів зрозуміліше пояснити людям те, що відбувається. Просто якщо чогось або когось немає в телевізорі, виходить його просто не існує. Така вже логіка інформаційного світу, і це чудова можливість повністю засунути опозицію на задвірки.

Сьогодні головними острівцями свободи інформації залишаються лише деякі тижневики, інтернет-видання й «останній із Могікан» телевізійного простору - канал ТВі. Чому острівці? Тому що інформацією незалежних видань користуються не більше 3% населення. Не слід так уже радіти кількості користувачів Інтернету і сподіватися при цьому на зростання їхньої поінформованості про політичні процеси. Більшість їх в yandex і vkontakte.ru обмінюються фотографіями кішок. Інсайдерську ж інформацію черпають у серйозних ресурсах.

Але навіть ці нечисленні інформаційні острівці останнім часом трясе. Причому відбувається це з використанням «класичного» для таких випадків набору інструментів: податкової, прокуратури, санепідемстанції та законодавчих ініціатив. Нижче лише кілька таких прикладів, які цілком можна трактувати як наступ на свободу слова.

ТВі - єдиний канал у країні, котрий належить не українському олігархові, а закордонному інвестору, це канал, у якому представлено найвищі показники балансу позиції влади й опозиції, тобто одного з базових стандартів журналістики.

І саме цей канал за останні півроку пережив чотири податкові перевірки. Всі вони позапланові, тому передвиборному мораторію на перевірки ЗМІ не підлягають. І тільки в липні Державна податкова служба в місті Києві заявила, що ще 28 квітня, за результатами проведення позапланової документальної перевірки телеканалу ТВі, перевіряльники виявилипорушення - заниження ПДВ на суму понад 3 млн. грн., які потрібно було сплатити в бюджет.

Це стало підставою для порушення кримінальної справи щодо директора ТОВ «Телерадіокомпанія „Телерадіосвіт” (телеканал ТВі) Миколи Княжицького - згідно з ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України (навмисне ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах).

Як каже сам Микола Княжицький, ідеться про закупівлю обладнання для каналу. Коли канал щойно вийшов в ефір, було куплено камери та іншу імпортну телетехніку. «Держава мала нам повернути ПДВ. Оскільки ПДВ вони повертати відмовилися, ми зараховували це неповернене ПДВ під час сплати податків. І всі попередні податкові перевірки підтвердили, що це законно. А тепер вони кажуть, що ми не мали права цього робити, хоча насправді в нас навіть є позитивне рішення суду», - розповідає Княжицький.

Податкова справно відрапортувала, що вилучає лише фінансово-господарську документацію, а не журналістські матеріали. Проте тиск на господарські справи телеканалу безпосередньо загрожує його головній функції - інформуванню громадян. Понад те, це відбувається напередодні виборів, і саме з тим єдиним каналом, чиї двері ще відчинені для опозиції та незалежних експертів.

Як свідчить досвід часів Леоніда Кучми, блокування рахунків телекомпаній - цілком дійовий спосіб блокування мовлення, оскільки не дозволяє забезпечувати власну діяльність. Наприклад, оплачувати послуги державного монополіста, який транслює телевізійний сигнал, - концерну РРТ. У такому разі телеканал просто не зможе забезпечити свій сигнал.

Не кажучи вже про психологічний стан працівників каналу, що бачать, як віртуозно можна «підвісити» на гачок кримінальної справи відомого в країні журналіста і керівника телеканалу.

Але цим «випадковості виключно господарського плану» у ТВі не скінчилися. 20 липня телеканал зник із кабельних мереж ряду великих міст, а саме Дніпропетровська, Донецька, Запоріжжя, Києва, Луганська, Одеси, Полтави, Сімферополя, Сум, Харкова. Там-таки з мереж зник місцевий канал Simon, який ретранслював ТВі. Як, на вашу думку, це пояснив провайдер кабельної мережі компанії «Тріолан»? Правильно, спочатку «суто технічними причинами», а потім - «технічною помилкою працівника», яка призвела до заміни ТВі в кабельній мережі телеканалом Національного банку. У Сергія Арбузова, мабуть, виникли амбіції доносити до широкої аудиторії новини з монетарних фронтів за бюджетні гроші. Ось таке роздержавлення ЗМІ в дії.

Представник «Тріолана» Вадим Сидоренко пояснив те, що відбувається, так: «У п’ятницю ввечері наші інженери, намагаючись відновити канал ТВi, який із квітня не працював у Харкові та Чугуєві, не дуже вдало це зробили таким чином, що канал зник в усіх інших містах. Інженери думали, що… в понеділок вранці полагодять. А в понеділок вранці прийшли - вже такий скандал, тепер, навіть якщо вони швидко полагодять, просто повернути, як було - вимкнути «Банківське телебачення» і ввімкнути ТВi, - насправді не можна. Треба «Банківське телебачення» залишити, а якийсь інший вилучити, а який канал вимкнути, вони не знають, їм треба дати команду, а щоб дати команду, треба зрозуміти, з ким розірвати договір». Словом, розв’язання «технічної» проблеми цілком може затягтися до виборів. Проте тут ідеться про порушення права мільйонів людей на інформацію, бо вони фактично позбавлені останнього джерела об’єктивної інформації в телеефірі.

Далеко до оптимістичної розв’язки й у справі інтернет-видання LB.ua. Володимира Ландіка «образило» видання, опублікувавши фото смс з його мобільного, зроблене в громадському місці - парламенті України. Ще недавно він  прийняв вибачення головного редактора LB.ua і готовий був забрати свою скаргу восьмимісячної давності, але на цьому тижні передумав і заявив: справа має дійти до суду й «вирішуватися незалежним арбітром».

Нагадаємо, що суд у цій ситуації керівництву інтернет-видання може інкримінувати ч. 2 ст. 163 КК (порушення таємниці листування, телефонних розмов або іншої кореспонденції щодо державних або громадських діячів), яка передбачає покарання від трьох до семи років позбавлення волі.

DT.UA вже давало правову оцінку цій справі, але все-таки варто нагадати, що в коментарі до Кримінального кодексу чітко зазначено: прослуховування відкритих розмов по телефону та, логічно, смс-листування, не є злочином. Більше того, якщо звернутися до європейської практики, то слід згадати й про таке поняття, як суспільний інтерес. Як відомо, в тому надрукованому смс ішлося про справу сина Володимира Ландіка, підозрюваного в завданні тяжких тілесних ушкоджень. Суспільний інтерес до тієї справи був дуже високий, оскільки вона була демонстрацією гострої проблеми покарання «мажорів». Хоча б одне це дає право виданню суспільний інтерес задовольнити.

Проте, попри всі юридичні оцінки, протести журналістів під прокуратурою і заяви міжнародних організацій із вимогою закрити справу, жодних зрушень у цьому напрямку не передбачається. Схоже, все, згідно з побажанням Ландіка, буде передано до суду. Адже точно не завадить, щоб у переддень виборів усі інші інтернет-видання, які особливо завзято займаються наданням розголосу деяких небажаних деталей, мали на увазі приклад LB.ua.

Та якщо хтось натяків із приводу «редакційної незалежності» окремих ЗМІ не зрозумів, то наступна ініціатива регіоналів - це вже «натяк» усім українським журналістам. Регіонал Віталій Журавський зареєстрував проект закону, згідно з яким він пропонує повернути в Кримінальний кодекс такі склади злочину, як «наклеп» і «образа». Спочатку він пропонує карати за ці злочини штрафами, але наполягає й на жорсткішому формулюванні: позбавляти волі на строк від трьох до п’яти років за «наклеп, який призвів до стійкого розладу здоров’я» потерпілого.

Цікаво, як цей «розлад» визначатимуть і хто? Чи достатньо буде довідки про головні болі на фоні переживання за журналістське розслідування з приводу корупції? Чому б і ні, зрештою, якщо врахувати, що про європейську практику в цьому питанні українські політики згадують украй рідко. Як і рідко звертають увагу на рекомендації провідних міжнародних організацій, котрі в один голос говорять про неприпустимість кримінального покарання за дифамацію. Останнім часом приклади притягнення журналістів і блогерів за такими статтями ми фіксуємо хіба що в Росії.

Українські суди теж нечасто згадують європейські норми про те, що журналісти мають повне право на припущення щодо політиків, не маючи при цьому злого наміру звести на них наклеп. Тому повернення кримінальної відповідальності за ці правопорушення може викликати хвилю позовів від політиків, які перед виборами дуже чутливі до будь-якої критики стосовно їхньої діяльності й явно можуть мати від цього «стійкий розлад здоров’я». А це, своєю чергою, точно не може сприяти більшій журналістській об’єктивності в пошуках істини, а отже, поінформованості громадян.

***

У цьому тексті достатню кількість категорій не можна було написати без лапок. Такий уже закон віртуального світу: забагато понять і пояснень у ньому вигадані й дуже відносні. За останні роки більшість із нас «переселили» у цей вигаданий високооплачуваними політтехнологами світ «стабільності й процвітання», в якому немає місця критичному мисленню й реальним проблемам.

Це сталося не випадково, це цілком усвідомлена інформаційна політика, реалізована цілком конкретними людьми. Її мета - загнати думаючих людей у ці інформаційні острівці Інтернету, аудиторії ТВi і Фейсбука, зробивши ці острівці якомога вужчими. І спокійно маніпулювати масами, створюючи для них «паралельні світи» у вигляді «казкової віртуальної країни України», де влада «долає розруху» і «рухається до просування кожного», де «комуністи борються з олігархами», а «новою та альтернативною» політичною силою є «Україна - вперед» Наталі Королевської, де «всуціль корумпована опозиція» і «чиста у своїх справах і помислах влада».

А тепер головне запитання: чи зможуть люди, які прийшли в жовтні на виборчі дільниці, розстатися з віртуальними образами й згадати про свої реальні будні: із хабарами всім і вся- від ДАІ до вчителя, жахливими лікарнями, поганими дорогами, неякісними харчами й високими цінами в магазинах? Але ж саме від цього пряма залежність, чи буде в них шанс на розв’язання бодай якихось реальних проблем.

Про це не завадило б подумати й тим сотням журналістів і редакторів, які так старанно виконують замовлення на створення віртуальних світів для українців, подаючи день у день дозволені факти виключно під одним кутом зору. Адже за гарними віртуальними вивісками на кожного з нас усе одно чекає безрадісна реальність, уникнути якої вже практично неможливо нікому…

Вікторія Сюмар, «Дзеркало тижня. Україна»

Print Friendly

Поділитись

About Author

lera.lauda