Костянтин Григоренко: «Редактори комунальних видань відчули посилення цензури»

Інтерв’ю — 03 жовтня 2012

Президент Всеукраїнській асоціації  комунальної преси стверджує, що перед виборами чиновники почали значно активніше тиснути на редакторів залежних від них ЗМІ.

Те, що місцева влада тисне на комунальні засоби масової інформації, звісно, не новина, одначе з наближенням парламентських виборів втручання в редакційну політику стає більш системним та посилюється. Про це «Виборам та ЗМІ» розповів президент Всеукраїнській асоціації  комунальної преси Костянтин Григоренко, заявивши, що місцеві чиновники почали відверто тиснути на комунальні газети Харківщини. За його словами, редактори низки видань мають узгоджувати матеріали випуску газети з представниками райдержадміністрацій до того, як здати його у друк. Чиновники забороняють публікувати передвиборну агітацію опозиції, тексти, які містять схвальні відгуки про діяльність опозиційних кандидатів, а також критику чинної влади.

На жаль, спершу зголосившись назвати конкретні приклади тиску на місцеві ЗМІ та прізвища чиновників, які цей тиск здійснюють, пан Григоренко згодом передумав. Він пояснив це тим, що редактори бояться озвучувати цю інформацію публічно, щоб не втратити роботу.

Пане Костянтине, коли почався тиск на комунальні медіа?

Він завжди в тій чи іншій формі існував. Проте ще півтора-два роки тому такої ганебної практики, як попереднє узгодження випусків газет із чиновниками, не було. До мене не звертались із такими скаргами, й у приватних розмовах про таке не згадували. Та з наближенням виборів ситуація змінилась. Тепер редакторів викликають до кабінетів у райдержадміністраціях, роздають їм там указівки або «рекомендації» щодо того, що висвітлювати, а що ні, й цензурують готові матеріали. Причому йдеться не лише про Харківську область. Я говорив із редакторами комунальних газет Луганщини й Черкащини: там ситуація аналогічна.

Чому комунальні ЗМІ не намагаються чинити опір втручанням у редакційну політику?

Все до банального просто: кожен хвилюється за себе й своє робоче місце. Чиновники розуміють це й шантажують редакторів та журналістів звільненням. Повірте, знайти роботу в районі, де живе кількадесят тисяч людей і не працює жодне підприємство, надзвичайно складно. З цього погляду я розумію редакторів. Виходить, що вони плачуться одне одному в жилетку, а щойно дійде до публічного обговорення, мовчать.

Чи були випадки, коли редактори відмовлялись коритися вказівкам згори?

Звісно, були. Найчастіше це стосується розміщення агітації опозиції. Редактори її таки публікують, посилаючись на закон «Про вибори народних депутатів», у якому сказано, що видання не мають права відмовляти кандидатам у розміщенні передвиборної агітації. Пояснюють, що у протилежному випадку кандидат може подати до суду, й уже є кілька випадків таких справ, у яких газети програвали.

А якби всі редактори комунальних ЗМІ, на які тиснуть, об’єднались і висловили свій протест?

Бояться. Ймовірно, питання буде підняте на засіданні Міжвідомчої робочої групи з аналізу стану додержання законодавства про свободу слова під головуванням прес-секретаря президента України Дарії Чепак. Але це питання колись уже піднімали. У відповідь пролунала заява, що влада, мовляв, готова розбиратися, але спершу потрібно надати докази. А редактори так і не наважились ці докази надати. Замкнене коло. Ми звертались по консультацію до медіаюристів – вони готові нас захищати, але їм також потрібні докази: акти порушення, записи розмов або інші документальні свідчення тиску.

Чи бачите ви вихід із цієї ситуації?

На мій погляд, єдиний вихід – реформування й роздержавлення преси. Але цей процес дуже непростий і тривалий.

Лєра Лауда

Print Friendly

По темі

Поділитись

About Author

lera.lauda